ШАРГОРОД
Заснування
5 травня 1383 року литовський князь Вітовт видав грамоту на володіння землею з прилеглими лісами, де нині розташований Шаргород, Василеві Карачевському. У дарчій грамоті зазначалося, Карачевський повинен «вирубати ліс і на сирому корені заснувати Княжу Луку». Але ця місцевість довгий час залишалась малозаселеною. Пізніше, з 1497 року, Княжу Луку стали називати Карачевою Пустиню, за ім'ям першого її власника.
1585 року Ян Замойський (1545—1605), який на той час володів цими землями, одержав від короля грамоту на спорудження замку — все володіння і фортеця дістали назву Шаргород. 26 січня 1588 року Шаргород дістав магдебурзьке право, також герб із таким зображенням: «Святий Флоріан, який має в правій руці щит із трьома списами (родовий герб Замойських), а в лівій кришталевий глек з водою i пожежу заливає, на пам'ять про те, що місто від войовничого колись Флоріана Шарого (родоначальника Замойських) назву дістало».
Кінець 1580-х років — активне заселення євреями. 1589 — була збудована синагога — накрита дахом в мавританському стилі.
17 століття
Після Яна Замойського місто перейшло до його сина — подільського та київського воєводи Томаша Замойського (1594—1638). Далі Шаргород перейшов до його доньки — Йоанни Барбари, яка була одружена з сандомирським воєводою — Александром Конєцпольським. Від нього Шаргородський ключ переходить докраківського каштеляна — Станіслава Яна Конєцпольського (1643—1682). До ключа, крім міста, належало 23 села. В загальному йому належало 10 міст, 186 сіл вПодільському, Брацлавському і Київському воєводствах. Не маючи власних дітей, переписав Шаргород своєму стрийкові — брацлавському воєводі — Яну Александру Конєцпольському (1635—1719), від якого Шаргород перейшов до його родича — брацлавського каштеляна — Леонарта Конєцпольського. Від нього в 1713 р. до сондецького старости (з 1729 р. сандомирського воєводи) — Єжи Александра Любомирського, від нього — до його молодшого сина — воєводи брацлавського ікиївського, одного з найбагатших людей того часу — Станіслава Любомирського (1704—1793). Він запросив до міста василіанів і побудував в 1719 церкву. При ній була школа. Від нього Шаргород переходить до польного гетьмана литовського — Юзефа Сильвестра Сосновського (?—1783). Його донька Людвіка одружилася з київським каштеляном Юзефом Любомирським (1751—1817) — Шаргород знову перейшов до Любомирських. Пізніше Шаргород перейшов до найстаршого сина — Генрика Людвіка Любомирського (1777—1817)[2]. Він був галицьким політичним діячем, меценатом і куратором Оссолінеуму (тепер Львівська національна наукова бібліотека України імені Василя Стефаника) у Львові. Від нього Шаргород перейшов до його сина — князя Єжи (Юрія) Генрика Любомирського (1817—1872). Він відновив старий замок, який продав Шарівку своєму родичу — Романові Сангушку з Славути. Останньою власницею була внучка князя Романа Сангушка — Юлія Потоцька (1854, Славута — 1921), донька графа Альфреда Юзефа Потоцького (1817—1889) і княжни Марії Сангушко (1830—1903, Львів).[3]
Кінець 1580-х років — активне заселення євреями. 1589 — була збудована синагога — накрита дахом в мавританському стилі.
У 1640-х роках місто було міцною фортецею і відігравало важливу роль в охороні південних кордонів від нападів кримських татар.
Населення Шаргорода брало активну участь в боротьбі проти соціально-економічного гніту, а під час визвольної війни українського народу 1648—1654 років містечко було зоною частих боїв. На початку серпня 1648 року загони Максима Кривоноса штурмом оволоділи Шаргородом. Містечко увійшло до Брацлавського полку Данила Нечая. Активно допомагало населення війську Богдана Хмельницького.
За Андрусівським перемир'ям Шаргород відійшов до Польщі. Протягом другої половини XVII століття страждав від турецько-татарських набігів.
У 1672 року турецька армія захопила Шаргород. Турки перейменували місто на Кучук-Стамбул (Малий Стамбул), зважаючи на його торгове значення. Двадцять сім років жителі Шаргорода перебували від владою Османської імперії.
18-19 століття
З 1699 року містечко знову входить до складу Польщі. Шляхта відновлює свої порядки, що викликає хвилю національно-визвольної боротьби у 1702—1704 роках.
Щоб закріпити за собою українські землі, шляхта будує костьоли, монастирі. У другій половині XVIII століття поляки намагаються перетворити Шаргород в один з центрів підготовки єзуїтів на Поділлі.
У 1734 році Шаргород став епіцентром першого організованого збройного виступу гайдамаків, що стало відоме під назвою повстання Верлана, в ході якого, на короткий час було звільнено від польської адміністрації білшу частину українських земель Правобережжя. Після розділу Польщі, Шаргород увійшов до Подільської губернії Російської імперії. У 1850 року містечком став володіти князь Роман Станіслав Сангушко. З 1870-х років у містечку працювали повітове та церковнопарафіяльне училища, 1886 роком датовано першу згадку про бібліотеку.
20 століття
1917—1930 роки позначені боротьбою між армією Української Народної Республіки, польською армією, Червоною армією, інтервентами, насадження комуністичної влади. Єврейська громада Шаргорода під час визвольних змагань кілька разів постраждала від погромів. По встановленню більшовицької влади, в середині 1920-х років у місті був створений єврейський колгосп «Красний Пахарь». 1926 року євреї становили 61 % від загальної кількості населення Шаргорода (2697 особи), але вже в 1930-ті роки всі синагоги міста було закрито місцевою владою.
1923 року Шаргород стає районним центром, з населенням 2450 осіб. Довоєнний період позначився розвитком господарства і промисловості. 22 липня 1941 року гітлерівці захопили Шаргород. Під час Другої світової війни територія південного Поділля була підконтрольна румунам і входила до так званої Трансністрії. В місті було створене гетто, куди переселялися євреї Бессарабії, Буковини і Румунії (до семи тисяч євреїв). Румуни не проводили масових розстрілів, але євреї шаргородськогогетто помирали від хвороб та голоду. 20 березня 1944 року війська 2-го Українського фронту відновили контроль радянської влади у містечку. Після війни Шаргород став відновлювати господарство.
Наприкінці 80-х років минулого століття у Шаргороді проходили зйомки художнього фільму за твором видатного єврейського письменника Шолома Алейхема«Блукаючі зірки». Перших хвилин 10 фільму знято саме на вуличках містечка. Тоді ще в досить непоганому стані були старовинні єврейські будинки. А колоритні місцеві жителі, що населяли в основному нижню частину міста (так зване Старе місто), якнайкраще підходили для масових зйомок.
Єврейський Шаргород
Князі Замойські, маючи досвід ділових контактів з євреями, намагались підтримати розвиток Шаргородської єврейської громади, з їх допомогою євреї могли звести таких значних розмірів кам'яну будівлю синагоги кріпосного типу вже у 1589 р, яка входила у систему оборонних споруд міста.
Під час нападу козаків 1595 р вся громада могла сховатися за двометрової товщею стін своєї синагоги.
У 1640-х роках єврейська громада Шаргорода стала однією з найбільших на Поділлі: одні автори згадують тисячу єврейських будинків, інші - триста. Євреї жили компактно на території Старого міста.
У мартирологу знищених в роки хмельниччини єврейських громад «Тит Гаявен» ( «непролазні бруд») ось що розповідається про Шаргородської різанині: «І було там близько трьохсот багатих домогосподарств, з ранку до вечора старанно вивчали Тору, і були вбиті всі.»
Ймовірно, деякої частини єврея Шаргорода все ж вдалося врятуватися.
Між 1672 та 1699 рр. Шаргородська волость разом з усім Подільським воєводством належала Османській імперії. Зайнятий турками 1674 р Шаргород був названий ними Малим Стамбулом - «Кучук Стамбул». Ймовірно, в той же час і євреї стали називати містечко Истамбул Зута - «Малий Стамбул»
Турки заботились о восстановлении городских построек и крепостных сооружений, о заселении города и восстановлении городского хозяйства. Одно из самых красивых его сооружений - синагогу - они заняли под мечеть. Известно, что турецкие власти, традиционно терпимые к евреям, предпочитали их полякам и украинцам в качестве городского населения, особенно ввиду продолжавшихся в течение 1670-х гг. попыток завоевания города то польскими, то казацкими войсками. Но мы не располагаем сведениями о проживании евреев в Шаргороде в период турецкого управления.
В 1699 г. османы, по условиям Карловицкого договора вынужденные покинуть Подолию, оставили и Шаргород.
Шаргородская община сформировалась заново в первые десятилетия XVIII в.
Известно, что в 1710 г. в Шаргороде уже существовала община, содержавшая своего раввина. В начале XVIII в. евреи, составлявшие, по-видимому, большинство населения, заняли и ведущие позиции в хозяйственной жизни возрождающегося города.
В 1734 г. Шаргород пострадал от погрома, который устроила одна из гайдамацких банд, участвовавших в антипольском выступлении казаков под началом шаргородского сотника Верлана.
Перепис 1765 р в проведенні якої брав участь рабин р. Новах Міхаловіч, зареєструвала 2219 євреїв, приписаних до Шаргородської громаді - в той час це була найбільша єврейська громада Поділлі.
З кінця 1730-х рр. євреї Шаргорода виявилися в сфері безпосереднього впливу засновника хасидського руху р. Ісраеля Баал Шем Това (Бешта), неодноразово приїжджав сюди з проповідями.
Після поділів Польщі при утворенні Подільської губернії Шаргород увійшов в її Ямпільський повіт (з 1848 р - в Могильовський). Відповідно до опису землеміра, зробленому в 1799 р, в Шаргороді налічувалося вже 283 єврейських будинку, а також в торгових рядах «крамниць кам'яних 36, малих 38.
У 1884 р купець Б. Сорокер побудував кам'яну двоповерхову будівлю, верхній поверх якого був призначений для бейт-мидраша, а нижній для талмуд-тори.
На початку 1890-х рр. в Шаргороді відкрилося приватне єврейське училище для хлопчиків, де викладали єврейську і російську грамоту, єврейську історію, Закон Божий, Біблію і загальні предмети
У роки, що передували Першій світовій війні, із загальним пожвавленням економіки покращився і положення Шаргородської єврейської громади, яка налічувала вже близько 5 000 чоловік. Євреї тримали практично всі торговельні заклади Шаргорода, їм належали чотири аптечних і шість лісових складів, склад сільськогосподарських машин і знарядь, чотири готелі, мёдоваренний завод, млин в Слободі Шаргородської і друкарня.
У роки Громадянської війни Шаргород пережив всі негаразди, що випали на долю більшості єврейських містечок Поділля. Влітку 1919 р військові частини Директорії влаштували тут погром. Згідно повідомленню начальника відділу національних автономій Української Народної Республіки Е. Бограда від 3 вересня 1919 року під час погрому в Шаргороді було вбито близько ста євреїв, а багато хто з тих, хто врятувався втечею померли від голоду, сховавшись за пагорбами, що оточували містечко.
Навесні 1920 року в містечку встановилася радянська влада. У 1923 р, коли Шаргород став районним центром, в ньому проживало всього 2 450 осіб (з них 1918 євреїв). У 1925 р тут був створений єврейський містечковий рада діловодство якого велося на ідиш, були організовані різні артілі кустарів.
З середини 1920-х рр. аж до початку фашистської окупації в Шаргороді працював єврейський колгосп «Червоний орач».
У 1930-х рр. влада закрила одну за одною всі Шаргородський синагоги, миньян став збиратися в приватному будинку.
Перед війною тут проживало в 1939 р тисячі шістсот шістьдесят чотири євреїв (74% населення)
Окупація Шаргорода тривала з 22 липня 1941 по 20 березня 1944 р
На час окупації в Шаргороді залишалося велика частина єврейського населення. Лише чоловіки призовного віку пішли на фронт, та окремі родини встигли евакуюватися. В цілому в окупованому Шаргороді виявилося близько 1800 євреїв. Після того як через місто пройшли німецькі, угорські та італійські військові частини, тут встановився окупаційний режим румунської адміністрації: Шаргород виявився на території Трансністрії.
Євреї, зібрані в невідгороджене гетто на вулицях Леніна і Маркса, були зобов'язані носити жовту нашивку на одязі і позначити свої будинки металевими щитами із зображенням шестикутної зірки. Для проживання євреям було відведено 337 приватних будинків, в яких було, за офіційними даними, 842 кімнати. Протягом осені сюди були депортіровни і розміщені в приватних будинках і кількох громадських будівлях ще близько 700 євреїв з Бессарабії і кілька тисяч - з Румунії. Статистичне обстеження, яке євреї провели в Шаргороді в грудні 1941 р, виявило близько 7000 чоловік, що проживали в гетто.
Була створена рада об'єднаної єврейської громади, який очолив Меїр Тейч, колишній голова громади Сучави; шаргородці в раді представляв який користувався загальною повагою бухгалтер Соломон Шмулевич. Рада громади зміг надати допомогу і захист в'язням гетто: єврейські активісти з Румунії вміли домовлятися з румунською окупаційною адміністрацією, нерідко вдаючись до хабарів (румунські євреї, депортовані в основному з Сучави, привезли з собою гроші та речі). Громадська рада врятував багатьох в'язнів від примусових робіт і депортації в табори, він заздалегідь повідомляв про можливі облави, з тим щоб євреї встигали сховатися в Шаргородському катакомбах.
Шаргородське гетто, третя за чисельністю (після Могилева-Подільського та Бершаді) на території Трансністрії, було відомо як саме організоване і надійне. Багато євреїв, які втекли з інших місць, в тому числі із зони німецької окупації, знайшли тут притулок.
Рада громади (що складався з 25 осіб) вже восени 1941 р провів найнеобхідніші заходи: відкрив пекарню, що продавала хліб за низькою ціною, їдальню, де годували супом бідних, і продуктовий магазин. Була організована єврейська міліція, до якої увійшли 15 кращих молодих сіоністів з румунських євреїв на чолі з офіцером, юристом за освітою, і двоє місцевих євреїв.
Вкрай висока щільність населення, нестача їжі, мила, чистої води (в містечку було всього чотири колодязя, з яких кожен черпав воду своїм посудом), дров, а також жорстокі морози зими 1941/42 років стали причиною епідемії тифу. З 27 лікарів, колишніх в гетто, 23 захворіли тифом; 12 з них померли. Рада громади докладав усіх зусиль, щоб протистояти епідемії: в гетто була відкрита аптека, лікарня, діяла міська санітарно-епідеміологічна станція, було налагоджено виробництво мила, очищені колодязі, відремонтовані електростанція і лазня. До квітня 1942 р епідемія тифу згасла
Протягом 1942 - 1944 рр. євреїв шаргородського гетто використовували як робочу силу на будівництві доріг Мурафа -Ярошенка і Соснівка - Жмеринка. Рада громади намагався надати всіляку допомогу тим, кого відправляли на примусові роботи, забезпечуючи їх транспортом і житлом. Серед інших функцій громадської ради були забезпечення безпеки в місті, контакти з румунським окупаційним управлінням, як місцевим, так і центральним, підтримання зв'язку з Комітетом допомоги в Бухаресті, з партизанами, ведення розвідки. В гетто діяв свої суд, громадська скарбниця, система розподілу продуктів і товарів першої необхідності.
Серед радянських військових частин, які визволяли Шаргород 20 березня 1944, було підрозділ під командуванням полковника Штерна і партизанський загін Шустера.
Шаргородська єврейська громада пережила окупацію, після війни тут залишалося понад тисячу євреїв.